Перевагою роботи за трудовим договором є гарантованість відпочинку. Це право забезпечується, зокрема, наданням працівникам неробочих днів. Як пояснили фахівці Міністерства праці та соціальної політики, неробочими слід вважати дні, в які робота на підприємствах, в установах, організаціях не проводиться (стаття 67 Кодексу законів про працю).
Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день за 5-денного робочого тижня встановлюється графіком роботи підприємства, який погоджується з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації, і, зазвичай, має надаватися поспіль із загальним вихідним днем. Відповідно до ст. 73 КЗпП робота також не проводиться у святкові дні та дні релігійних свят. Усунути непорозуміння між працівниками і роботодавцями з приводу законності залучення до роботи на свята й вихідні допоможуть норми трудового законодавства і роз'яснення компетентних органів.
Про це розповіли в Державній службі зайнятості.
(1) Допустимість залучення до роботи в неробочі дні у виняткових випадках
Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається лише в таких виняткових випадках:
- для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;
- для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, їх загибелі або псування майна;
- для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
- для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення (ч. 2 ст. 71 КЗпП).
На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї і інші), вихідні дні встановлюються місцевими радами (ст. 68 КЗпП).
Окрім того, законодавець визначив особливості організації відпочинку на безперервних виробництвах (ст. 69 КЗпП).
(2) Специфічна процедура залучення до роботи в неробочі дні
Процедура залучення до роботи у вихідні була детально роз'яснена фахівцями Державної служби України з питань праці. Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Для видання наказу про роботу у вихідний день необхідно мати: (а) фактичну підставу, передбачену ч. 2 ст. 71 КЗпП; (б) дозвіл профспілкової організації (має надати саме виборний орган, а не його голова) або профспілкового представника; (в) згоду сторін на спосіб компенсації роботи у вихідний день; (г) згоду працівника виконувати доручену роботу, якщо виконання такої роботи не обумовлено трудовим договором, крім випадків тимчасового переведення без згоди працівника. У наказі про роботу у вихідний день обов'язково зазначається:
- підстава залучення працівників до роботи;
- прізвища, імена, по батькові і посади всіх працівників, які працюватимуть у цей день;
- спосіб компенсації за роботу у вихідний день кожному працівнику.
(3) Працівникам гарантується підвищена оплата праці за роботу в неробочі дні
Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі (ст. 72 КЗпП). Робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі: а) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; б) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; в) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму (ст. 107 КЗпП). Специфіку має оплата роботи у вихідні й святкові дні при підсумованому обліку робочого часу. У разі підсумованого обліку робочого часу робота у святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) за графіком включається в норму робочого часу за обліковий період, установлену на підприємстві. Години роботи, що перевищують цю норму, вважаються надурочними і оплачуються в подвійному розмірі. Тому під час підрахунку надурочних годин робота у святкові і неробочі дні, проведена понад установлену на підприємстві норму робочого часу, за обліковий період не враховується, оскільки вона вже оплачена у подвійному розмірі. На це звертає увагу Мінсоцполітики.
(4) Можливість компенсації роботи в неробочі дні наданням іншого дня відпочинку
На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку (ст. 107 КЗпП). Відгул або інший день відпочинку надається за згодою сторін. Фахівці з кадрової справи зазначають, що одночасно оплата у підвищеному розмірі та надання відгулу не допускається. При наданні відгулу робота у вихідний день не оплачується у підвищеному розмірі; не передбачено і оплати дня відпочинку. Термін надання іншого дня відпочинку визначається за згодою сторін. Про це вказує в своєму листі Мінсоцполітики (2009).
(5) Встановлено додаткові переваги для окремих категорій працівників
Як вказують фахівці Держпраці, трудове законодавство встановлює заборону на залучення окремих категорій працівників до робіт у вихідні дні, а саме:
- працівників, яким не виповнилося вісімнадцять років; вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3-х років;
- батьків, які виховують дітей без матері (у т. ч. у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);
- опікунів (піклувальників).
Стаття 192 КЗпП забороняє залучати до робіт у вихідні дні осіб молодше 18 років. Окрім того, залучення громадян похилого віку до роботи у вихідні дні допускається тільки за їх згодою і за умови, коли це не протипоказано їм за станом здоров'я (ст. 13 Закону «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»).