Віце-прем‘єр-міністру України

Міністру соціальної політики України

Тігіпко С.Л.

Щодо додержання вимог діючого

законодавства з оплати праці

Шановний Сергію Леонідовичу !

Дозвольте, користуючись нагодою, висловити Вам високу повагу від імені Сторін соціального діалогу на всеукраїнському галузевому рівні, та звернутися з проханням дати доручення щодо надання роз’яснень стосовно реалізації норм діючого законодавства з оплати праці, гостра необхідність у яких виникла у зв’язку із критичною фінансовою ситуацією, що склалася у житлово-комунальній галузі.

Під час своєї діяльності у підприємств з утримання житлового фонду, в структурі витрат яких найбільшу питому вагу займає заробітна плата з податкам, виникають проблеми щодо неспроможності з об’єктивних причин додержуватись норм діючого законодавства з оплати праці, а саме договірних норм, визначених Генеральною та галузевою угодами.

Такий стан справ пояснюється тим, що як доходи, так і витрати цих підприємств залежать від встановлених органами місцевого самоврядування тарифів на послуги з утримання житлового фонду. При цьому, враховуючи заполітизованість цього питання, тарифи у більшості випадків переглядаються органами місцевого самоврядування нерегулярно та вкрай повільно. Крім того, нещодавно більшість новоприйнятих тарифів були скасовані або знижені до початкового рівня. У деяких містах тарифи на послуги з утримання будинків і прибудинкових територій не переглядались більше п’яти років, тобто з того часу, коли мінімальна заробітна плата складала ще 405-460 грн.

Згідно з чинним законодавством підприємства житлово-комунального господарства здійснюють економічно обґрунтовані розрахунки тарифів та надають їх на затвердження органам місцевого самоврядування. В той же час ст. 191 Господарського кодексу України та ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зобов’язують органи місцевого самоврядування затверджувати ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

В такій ситуації, що склалася нині, коли на державному рівні регулярно підвищується розмір мінімальної заробітної плати (чотири рази на рік), а тарифи на місцевому рівні не переглядаються по декілька років підряд, підприємства фінансово не спроможні своєчасно виконувати діючі договірні норми з оплати праці (застосування всіх коефіцієнтів, встановлених Генеральною та галузевою угодами). Слід також врахувати зростання цін за останні роки на електроенергію на 50%; на паливно-мастильні матеріали більше ніж на 60%; на інші матеріали, що підтверджується загальним індексом росту цін - 33,3%.

         Статтею 14 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що на період подолання фінансових труднощів, але не більш як шість місяців, підприємством можуть застосовуватися норми оплати праці нижче від норм, визначених Генеральною, галузевою або регіональними угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці.

Після закінчення цього терміну підприємства повинні нараховувати заробітну плату згідно з усіма діючими нормами і гарантіями з оплати праці. Але у випадку, коли за цей час органом місцевого самоврядування не встановлюються нові тарифи, підприємства фактично і далі не мають змоги враховувати норми з оплати праці.

Підприємства, враховуючи соціальну значимість послуг, що надаються, змушені працювати в існуючих умовах з метою забезпечення подальшого безперебійного надання житлово-комунальних послуг, підтримання житлового фонду в належному стані. Перебуваючи у такому скрутному фінансовому стані (що стає дедалі складнішим) підприємства вимушені щоразу при підвищенні державної гарантії з оплати праці користуватися нормою ст. 14 вищезазначеного Закону, дотримуючись при цьому державних норм і гарантій в оплаті праці.

З огляду на актуальність порушеної проблеми, просимо Вас, шановний Сергію Леонідовичу, доручити Мінсоцполітики України надати роз’яснення, чи можливе застосування положень ст. 14 Закону України «Про оплату праці», тобто відстрочки реалізації норм з оплати праці, визначених Генеральною та галузевою угодами (дотримуючись при цьому державних норм і гарантій в оплаті праці), при кожному підвищенні мінімальної заробітної плати як державної гарантії з оплати праці при наявності фінансових труднощів підприємств (до приведення тарифів у відповідність до рівня економічно обґрунтованих витрат), тобто можливості неодноразового застосування положень даної статті.

Одночасно, враховуючи соціальну значимість питання про встановлення тарифів, просимо Вас підтримати нашу позицію щодо необхідності вирішення проблеми приведення тарифів на житлово-комунальні послуги до економічно обґрунтованого рівня.

З повагою