ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
10 квітня 2015 року № 826/530/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Шулежка В.П., судді Іщука І.О., судді Погрібніченка І.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Харківське обласне комунальне підприємство «Дирекція розвитку інфраструктури території», Комунальне підприємство «Чугуївтепло», Борівське комунальне підприємство теплових мереж, Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж, Комунальне підприємство «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області, Публічне акціонерне товариство «Київенерго», про скасування окремих положень постанови та визнання нечинним Порядку, ВСТАНОВИВ:
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Комунальне підприємство теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації до Кабінету Міністрів України про скасування п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» та визнання нечинним з дати прийняття Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 444).
Відповідно до вимог ст. 171 КАС України в бюлетені «Офіційному вісник України» № 9, 2015, надруковано оголошення про відкриття провадження у даній справі.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволенні позову.
Треті особи - Харківське обласне комунальне підприємство «Дирекція розвитку інфраструктури території», Комунальне підприємство «Чугуївтепло», Борівське комунальне підприємство теплових мереж, Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж, Комунальне підприємство «Теплоенерго» Лозівської міської ради Харківської області позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов у повному обсязі.
Третя особа - Публічне акціонерне товариство «Київенерго» не заперечувала проти задоволення позовних вимог.
24.03.2015 представник Комунального підприємства «Чугуївтепло» звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за його відсутності.
За таких умов, а також за відсутністю необхідності заслухати свідка та експерта, суд ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
18 червня 2014 року відповідачем прийнято постанову № 217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу», пунктом 1 якої затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, що додається.
Вказана постанова набрала чинності з дня її офіційного опублікування в Урядовому кур'єрі № 116 від 02.07.2014 року.
Незгода позивача з вказаною постановою, як такою, що порушує його права, обов'язки та законні інтереси, обумовила його звернутися до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1 та 2 ст. 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.
Відповідно до змісту ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Згідно ч. 1 ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
За змістом ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до основних завдань Кабінету Міністрів України належать, зокрема: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Згідно з п. 3 § 32 «Загальні вимоги» Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 № 1156), проекти регуляторних актів Кабінету Міністрів готуються з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», та відповідно до Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 № 308 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 10, ст. 612).
В той же час, за змістом ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Колегія суддів зауважує, що оскаржувана постанова за своїм змістом є регуляторним актом, а отже на останню поширюються всі положення вказаного закону стосовно порядку прийняття регуляторних актів, оприлюднення їх проектів, проведення обговорення, внесення зауважень до проекту тощо.
Статтею 5 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» встановлено, що забезпечення здійснення державної регуляторної політики включає: встановлення єдиного підходу до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; підготовку аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю; відстеження результативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизацію регуляторних актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним для розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності.
Водночас, за змістом ст. 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта. Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» встановлено, що повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.
Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем під час розгляду справи не надано колегії суддів жодних доказів на підтвердження оприлюднення проекту оскаржуваної постанови у порядку та строки встановлені вказаними нормами, натомість, як встановлено колегією суддів, 24.06.2014 на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет розміщено повідомлення про оприлюднення проекту спірного регуляторного акта, тобто вже після прийняття останнього, що є порушенням вимог ст.ст. 9, 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а також виключає можливість отримання від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань відповідних зауважень та пропозицій.
Згідно з п. 5 § 33 «Головний розробник, розробник та заінтересовані органи» Регламенту Кабінету Міністрів України проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).
З матеріалів справи видно, що проект оскаржуваної постанови погоджено з Міністерством економічного розвитку і торгівлі без зауважень, Міністерством фінансів України, Міністерством регіонального розвитку, розвитку та житлово-комунального господарства України та Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг із зауваженнями, які враховано частково.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Поряд з цим, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про природні монополії» державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції у сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.
Відповідно до змісту ст. 6 названого Закону до суміжних ринків, що регулюються відповідно до цього Закону, належать, зокрема: постачання природного газу та інших речовин, транспортування яких здійснюється трубопровідним транспортом.
Частиною 4 ст. 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» передбачено, що органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб'єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.
Втім, доказів погодження оскаржуваної постанови з Антимонопольним комітетом України в матеріалах справи не міститься, відповідачем всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України колегії суддів не надано.
При цьому, відповідно до наявного в матеріалах листа Антимонопольного комітету України від 06.03.2015 № 432-29/09-2089 проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» до Антимонопольного комітету України на погодження не надходив.
Згідно з п. 1 § 44 «Подання матеріалів Мін'юсту» Регламенту Кабінету Міністрів України проект акта Кабінету Міністрів (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань) розробник подає Мін'юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, висновком про проведення антидискримінаційної експертизи, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями) та довідками, зазначеними у пункті 3 § 35 і пункті 3 § 36 цього Регламенту.
Колегія суддів одночасно зауважує, що спірна постанова прийнята Кабінетом Міністрів України і саме цей суб'єкт владних повноважень є відповідальним за правомірність прийнятого ним рішення.
Відповідно до § 45 «Проведення експертизи» Регламенту Кабінету Міністрів України Мін'юст під час проведення правової експертизи перевіряє проект акта Кабінету Міністрів на відповідність Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, зокрема положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерно-правова експертиза), а в разі, коли проект акта належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, - на його відповідність acquis communautaire. З метою виявлення у проекті акта Кабінету Міністрів норм, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, надання рекомендацій стосовно їх усунення Мін'юст проводить антикорупційну експертизу.
За змістом п. 1 § 46 «Висновок Мін'юсту» Регламенту Кабінету Міністрів України за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін'юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід'ємними частинами якого є висновки за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.
Згідно з наявним в матеріалах справи висновком Мін'юсту за результатами правової експертизи до проекту спірної постанови, за підписом Міністра, останній складено 27.06.2014, тобто після прийняття оскаржуваної постанови, що фактично свідчить про відсутність таких висновків правової експертизи проекту на день прийняття спірної постанови Кабінетом Міністрів України.
В той же час, у названому висновку Мін'юсту зазначено, що відповідно до абзацу першого пункту 4 та пункту 9 проекту Порядку уповноважений банк здійснює договірне перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, згідно з нормативами перерахування коштів, затвердженими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, відповідно до цього Порядку.
Нормативи перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання як плата за теплову енергію від усіх категорій споживачів та як плата за вироблену теплову енергію, розраховуються теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями відповідно до цього Порядку та подаються не пізніше 20 числа місяця, що передує місяцю у якому застосовуватимуться такі нормативи до НКРКП за затвердженими НКРКП формами разом із відповідними довідками визначеними у пункті 12 цього Порядку.
Розраховані нормативи НКРКП перевіряє, затверджує їх у вигляді реєстру та доводить його до уповноваженого банку.
Проте, Законом України «Про теплопостачання» не передбачено повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, щодо затвердження нормативів перерахування коштів.
Також у висновку Мін'юсту запропоновано вилучити пункти 3 та 4 проекту постанови щодо надання доручень теплопостачальним, теплогенеруючим організаціям та їх структурним підрозділам відкрити поточні рахунки із спеціальним режимом використання, як такі, що не є предметом правового регулювання цього проекту, а також враховуючи норми статті 191 Закону України «Про теплопостачання», відповідно до змісту якої оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні організації в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Оплата споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання є обов'язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.
Пунктом 19 проекту Порядку передбачається, що у разі непроведення теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями протягом двох місяців розрахунків за природний газ у повному обсязі обов'язок Національної комісії, що здійснює державне регулювання ринку комунальних послуг, прийняти рішення стосовно встановлення нормативу перерахування 100 відсотків коштів, що надходять на рахунки із спеціальним режимом використання, на рахунок гарантованого постачальника природного газу.
Вказане положення потребує суттєвого доопрацювання з огляду на наступне.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 11, абзацом третім частини першої статті 15 Закону України «Про природні монополії» національні комісії регулювання природних монополій підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України.
При прийнятті рішень комісій має забезпечуватися додержання прав і законних інтересів громадян, підприємств і суспільства.
Також незабезпечення розрахунків за природний газ у повному обсязі може бути викликане відсутністю надходжень у повному обсязі плати за теплову енергію, а перерахування 100 відсотків коштів, які надходять в якості плати за теплову енергію лише гарантованому постачальнику природного газу, може призвести, зокрема до невиплати заробітної плати працівникам теплопостачальних та теплогенеруючих організацій.
Крім того, відповідно до узагальненого висновку Мін'юсту за результатами правової експертизи до проекту оскаржуваної постанови, останній погоджено із зауваженням щодо невідповідності акту законодавства, що має вищу юридичну силу, та вимогам нормопроектувальної техніки.
Також зазначено, що враховуючи вимоги ч. 2 ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», згідно з якою порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України, проект постанови має бути погоджений з Національним банком України.
Частиною 1 ст. 25 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» передбачено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.
Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 року № 217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» (в оскаржуваній частині, яка є предметом позову) прийнята не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України; необґрунтовано, тобто не з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення, а позовна вимога Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації в цій частині є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Водночас, позовна вимога про визнання нечинним з дати прийняття Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 444) є похідною вимогою, оскільки п. 1 оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України затверджено вказаний Порядок.
За таких обставин, а також враховуючи, що права позивача за висновком колегії суддів будуть захищені у повному обсязі у сфері публічно-правових відносин шляхом визнання незаконним та нечинним п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу», позовна вимога про визнання нечинним з дати прийняття вказаного Порядку задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності спірної постанови (в оскаржуваній частині, яка є предметом позову).
Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.
Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання незаконним та нечинним п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» з дати прийняття.
При цьому, відповідно до положень ч. 11 ст. 171 КАС України, резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
З огляду на викладене, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються на користь позивача з Державного бюджету України згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України пропорційно до задоволених вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації задовольнити частково.
2. Визнати незаконним та нечинним пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 року № 217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу» з 02.07.2014 року.
3. У решті позовних вимог відмовити.
4. Зобов'язати Кабінет Міністрів України, відповідно до частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, після набрання постановою суду законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину даної постанови суду у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.
5. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Комунального підприємства теплових мереж Харківського району Харківської районної державної адміністрації (код за ЄДРПОУ 33561415) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 36,54 грн.
Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя В.П. Шулежко
Суддя І.О. Іщук
Суддя І.М. Погрібніченко